бурчання

БУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. бурча́ти і звуки, утворювані цією дією.

Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням (Коцюб., І, 1955, 320);

Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Гр., Без хліба, 1958, 151);

З-під ковдри прозвучало нєвдоволене бурчання (Шовк., Інженери, 1948, 29);

Дід.. прислухається до задумливого бурчання водоспаду (Ільч., Вибр., 1948, 31);

По бурчанню в животі він [робітник] чує, що вже швидко мусить бути полуднє (Фр., IV, 1950, 28).

Значення в інших словниках

1. бурчання — бурча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. бурчання — -я, с. Дія за знач. бурчати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. бурчання — БУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. бурча́ти і звуки, утворювані цією дією. Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Б. Грінченко); Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням (М.  Словник української мови у 20 томах