бурчання

бурча́ння

-я, с.

Дія за знач. бурчати і звуки, утворювані цією дією.

Значення в інших словниках

1. бурчання — бурча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. бурчання — БУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. бурча́ти і звуки, утворювані цією дією. Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Б. Грінченко); Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням (М.  Словник української мови у 20 томах
3. бурчання — БУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. бурча́ти і звуки, утворювані цією дією. Стара була дуже рада і виявляла це бурчанням (Коцюб., І, 1955, 320); Вона чула від тітки здебільшого саме бурчання та гримання і мало, дуже мало коли зазнавала жалування (Гр.  Словник української мови в 11 томах