бурчати

бурча́ти

-чу, -чиш, недок., розм.

1》 перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо.

|| Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.

2》 неперех. Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.).

|| безос. Утворювати переливчасті звуки низького тону (під час переміщення їжі в шлунку).

Значення в інших словниках

1. бурчати — (неприязно висловлювати своє незадоволення) буркотіти, миркати, мурчати, бубоніти.  Словник синонімів Полюги
2. бурчати — бурча́ти дієслово недоконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
3. бурчати — [бурчатие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт'  Орфоепічний словник української мови
4. бурчати — див. ворчати  Словник чужослів Павло Штепа
5. бурчати — БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. що і без дод. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.  Словник української мови у 20 томах
6. бурчати — див. говорити  Словник синонімів Вусика
7. бурчати — БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
8. бурчати — БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (Фр., VII, 1951, 27); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.  Словник української мови в 11 томах
9. бурчати — Бурчати, -чу, -чиш гл. 1) Ворчать, брюзжать. Хто має багацько, той бурчить; а хто не мас, той мовчить. Ном. Ав 1593. Утихомирься, не бурчи. Котл. Ен. ІІІ. 37. 2) Журчать (о ручьѣ, потокѣ). 3) Урчать. Бурчить у животі.  Словник української мови Грінченка