Значення в інших словниках
-
бурчати —
(неприязно висловлювати своє незадоволення) буркотіти, миркати, мурчати, бубоніти.
Словник синонімів Полюги
-
бурчати —
бурча́ти дієслово недоконаного виду розм.
Орфографічний словник української мови
-
бурчати —
[бурчатие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт'
Орфоепічний словник української мови
-
бурчати —
-чу, -чиш, недок., розм. 1》 перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. || Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь. 2》 неперех.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
бурчати —
БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. що і без дод. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.
Словник української мови у 20 томах
-
бурчати —
див. говорити
Словник синонімів Вусика
-
бурчати —
БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм.
Словник синонімів української мови
-
бурчати —
БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (Фр., VII, 1951, 27); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.
Словник української мови в 11 томах
-
бурчати —
Бурчати, -чу, -чиш гл. 1) Ворчать, брюзжать. Хто має багацько, той бурчить; а хто не мас, той мовчить. Ном. Ав 1593. Утихомирься, не бурчи. Котл. Ен. ІІІ. 37. 2) Журчать (о ручьѣ, потокѣ). 3) Урчать. Бурчить у животі.
Словник української мови Грінченка