бурчати —
бурча́ти дієслово недоконаного виду розм.
Орфографічний словник української мови
бурчати —
-чу, -чиш, недок., розм. 1》 перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. || Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь. 2》 неперех.
Великий тлумачний словник сучасної мови
бурчати —
див. ворчати
Словник чужослів Павло Штепа
бурчати —
БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. що і без дод. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.
Словник української мови у 20 томах
бурчати —
БУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. 1. перех. і без додатка. Говорити невиразно, нерозбірливо. Гапка й собі бурчала щось під носом (Фр., VII, 1951, 27); // Докучливо висловлювати своє невдоволення чим-небудь, дорікати комусь.
Словник української мови в 11 томах
бурчати —
Бурчати, -чу, -чиш гл. 1) Ворчать, брюзжать. Хто має багацько, той бурчить; а хто не мас, той мовчить. Ном. Ав 1593. Утихомирься, не бурчи. Котл. Ен. ІІІ. 37. 2) Журчать (о ручьѣ, потокѣ). 3) Урчать. Бурчить у животі.
Словник української мови Грінченка