буяніти
БУЯНІ́ТИ, і́є, недок., рідко. Те саме, що буя́ти 2.
Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Вовчок, VI, 1956, 227);
На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок, де буяніла свіжа трава (Кон., Вибр., 1953, 379).
Словник української мови (СУМ-11)