буяніти
БУЯНІ́ТИ, і́є, недок., рідко.
Те саме, що буя́ти 2.
Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою (Марко Вовчок);
На узліссі на чатах стояв кремезний гіллястий дуб-віковик, а далі починався видолинок, де буяніла свіжа трава (О. Копиленко);
Весна з кожним днем буяніє й рветься до мене у вікна (М. Івченко).
Словник української мови (СУМ-20)