буяння
БУЯ́ННЯ, я, с.
Дія за знач. буя́ти.
А тепер – в буянні стихії, серед .. язиків вогню, ввижалось йому нове дивне видіння (О. Ільченко);
То був квітень, то було цвітіння. Парування та буяння сил (М. Рильський);
Поле, поле, тепле і широке. Журавлів співучий рівний клин Та гречок буяння густосоке На роздоллі райдужних долин (А. Малишко);
А кінь під ним – що вітрове буяння: Він за верстою рвав нову версту (М. Руденко);
* Образно. А щоб котра [думка] не полетіла, приборкали усім їм крила – тепер буянню їх кінець!.. (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)