буяти
БУЯ́ТИ, я́є, недок.
1. Виявлятися на повну силу, найповніше, інтенсивно.
Навколо буяло кохання сестри і заливало його, як море (В. Підмогильний);
В горах пишно буяла весна (Я. Качура);
Там наша молодість буяє На перелогах і ланах (Л. Дмитерко);
На Землі буяло багате, розмаїте життя (О. Бердник).
2. Пишно, розкішно рости, розростатися.
Над ворітьми темна дрібнолиста груша .. буяє (Марко Вовчок);
Лиш одна кропива та гірчиця.., пустивши глибше в землю свій веретенистий корінь, буяли та розросталися (І. Франко);
Степ буяв та сміявся цілі дні круг мене (В. Винниченко);
На галявині буяла блискуча, соковита трава (О. Гончар);
* Образно. Молодь поетична давно вже у нас росте, давно цвіте, буяє (П. Тичина).
3. перен. Бути неспокійним; вирувати, бушувати.
І по сей день з душею кров буяє, Мов хвиля на морі, що вітер пориває (П. Куліш);
То був якийсь блискучий карнавал, червона оргія буяла на просторі (Леся Українка);
Навколо буяла юрба. Стогін, постріли, зойки, благання, лайки й накази – все злилося в строкатий хаос (З. Тулуб).
4. Вільно носитися, літати; ширяти.
Легкі метелики, як відірвані квіти, буяли у повітрі (Н. Кобринська);
* Образно. Вона думкою буяла вже по тому новому розкішному світі (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)