б’єф
Б’ЄФ, а, ч., гідр. Ділянка річки, каналу, водоймища вище або нижче водопідпірної споруди (греблі, шлюзу і т. ін.).
У верхньому б’єфі водопідйомної греблі бере свій початок річище каналу (Наука.., 6, 1956, 4);
Світлі іскряні потоки звільненої води шугнули на нижній б’єф (Собко, Шлях.., 1948, 131).
Словник української мови (СУМ-11)