в
В¹, невідм., сер. Третя літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «в» (вимовляється «ве»).
В² (У), рідко УВ — із знах., місц. і род. відмінками; ц.-с., уроч. ВО, рідко ВВІ (УВІ), ВІ — із знах. і місц. відмінками; прийм. Сполучення з в (у) виражають:
Просторові відношення
1. із знах. і місц. в. Уживається при означенні предмета, місця, простору:
а) всередину якого, куди спрямована дія (знах. в.).
Увійшли вони у хатку — мати й Галя вже спали (Марко Вовчок, I, 1955, 312);
Він в’їхав у вузьке міжгір’я (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 197);
Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (Олесь Гончар, III, 1959, 83);
— Ох, мені лишенько! — скрикнула Маруся й стрепенулась, як тая рибонька, ускочивши ув ятір (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 35);
[Ярослав:] Замкнуть ворота всіх надвірних брам, її [Милушу] ж несіть з пошаною во храм (Іван Кочерга, Я. Мудрий, 1946, 94);
б) в якому, де відбувається дія чи хто-, що-небудь міститься, перебуває (місц. в.).
У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 173);
Ми інколи в окопах заводили розмови про війну (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 12);
Так дитинча мале всміхається в колисці, коли над ним пливуть якісь неясні сни (Володимир Сосюра, I, 1957, 290);
Світліє шлях із кожним кроком. Засяла зірка уві млі (Платон Воронько, Народж. легенди, 1954, 16).
2. із знах. і місц. в. Уживається при означенні місця, предмета і т. ін., в бік до якого спрямована дія, предмет, або при означенні напряму.
Іде [жінка] було собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95);
З незвичайною спритністю [Рудий] зірвав з плеча рушницю, клацнув затвором і спрямував її мені в голову (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 85);
Нею [доріжкою], здавалось йому, можна було б проїхати хоч кілометр в потрібному напрямі (Олесь Гончар, III, 1959, 223).
3. із знах. в. Уживається при означенні місця, предмета, через які проходить, проникає хто-, що-небудь; крізь, через.
Велике діло — проженуть! Не можна в двері — я в кватирку Або пролізу в іншу дірку — І зась усім! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 105);
Старої арії тремтячі переливи Летять в вікно (Максим Рильський, I, 1960, 152);
// Уживається при означенні предметів, поміж які спрямована дія.
Не клади псові пальців в зуби, бо вкусить (Номис, 1864, № 5889).
4. з род. в. Уживається при вказівці на кого-небудь, в межах проживання, перебування чи діяльності якого (яких) відбувається дія.
Останніми днями у нас погана погода (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 433);
Я так люблю в країнах других такі ж пориви, як і в нас, із моря безуму і бруду в комуністичний час! (Володимир Сосюра, I, 1957, 400);
// Уживається при вказівці на господаря місця, приміщення, де відбувається дія.
Коли у Маринки збирались сусідки на посиденьки, діти йшли до кухні (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 90);
// Уживається при вказівці на автора, про твори якого йде мова.
У Івана Франка — мотив сили духу Проходить геть через усю його творчість (Павло Тичина, III, 1957, 164).
5. з род. в., заст. Уживається при означенні предмета, поблизу, біля якого відбувається дія або хто-, що-небудь перебуває.
Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот (Іван Котляревський, I, 1952, 238);
А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа (Марко Вовчок, I, 1955, 43).
Об’єктні відношення
6. із знах. і місц. в. Уживається при означенні дії:
а) в яку хто-небудь включається, втручається (знах. в.).
В наскок яряться вороги (Іван Котляревський, I, 1952, 233);
В поход у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали (Тарас Шевченко, II, 1953, 42);
Іван кинувся в бійку. Не пам’ятав, що робить. Щось підняло його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 311);
Я іду в повстання, весь в пилу. Ти мене востаннє поцілуй (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 16);
І тут сніжинки, як пушинки, навкруг пускаються в танець (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 29);
б) в якій хто-небудь бере участь (місц. в.).
У святкуванні шевченківського ювілею беруть участь усі народи Радянського Союзу (Павло Тичина, III, 1957, 78).
7. із знах. і місц. в. Уживається при означенні сфери діяльності, організації, установи і т. ін.:
а) до якої вступає, приступає, куди переходить або приймається хто-небудь (знах. в.).
Піду в найми, піду в люди, А за сотником не буду! (Тарас Шевченко, I, 1951, 159);
[Хвора:] Сумний був час; товариші мої Пішли у військо (Леся Українка, I, 1951, 119);
Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк, і записав до себе в полк (Володимир Сосюра, I, 1957, 446);
б) в якій бере участь, де працює, вчиться хто-небудь (місц. в.).
Д. Грінченка я добре знаю, бо ми разом з ним служимо в земстві (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 197);
За рогом цим шпиталь військовий, я в нім працюю... (Володимир Сосюра, II, 1958, 416);
Петриків батько був ув економії за корівника, а мама за доярку (Остап Вишня, II, 1956, 338);
Я вчився у школі за рахунок держави як син учасника громадянської війни (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 69).
8. із знах. (у давній формі, яка збігається з сучасним називним множини) і місц. в. Уживається при означенні професійного, соціального середовища, вікової групи:
а) до якого (якої) хтось переходить, вступає, куди кого-небудь приймають (знах. в.).
Звісно, вона не піде до Січі у братчики (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 342);
Подоляк твердо пам’ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину (Олесь Гончар, I, 1954, 351);
Не помітила [Оленка], як і в дівчата вийшла (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 32);
б) до якого (якої) хто-небудь належить (місц. в.).
Забув про школу Шевченко, думав за нове: яка то доля буде в малярах! (Степан Васильченко, II, 1959, 382);
Лісничий, той оце з Путіловського заводу прийшов, а Вовк був у матросах (Іван Микитенко, II, 1957, 13).
9. із знах. і місц. в. Уживається при означенні істоти, предмета, стану:
а) в яку (який) перетворюється, переходить хто-, що-небудь (знах. в.).
Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула.. навпростець (Іван Котляревський, I, 1952, 264);
Коли з даху капле, він [мороз] обертає скапи в сталактити, бочку водовоза в мармурову скелю, людей у статуї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 433);
У відповідь їм [ворожим пострілам] — іскри.., що.. їх вибив комунар і що в пожар роздули комуністи... (Володимир Сосюра, I, 1957, 482);
б) в образі якої (якого) перебуває або ким є хто-небудь (місц. в.) (звичайно із сл. подоба, роль і т. ін.).
[Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? (Леся Українка, III, 1952, 249);
— Признаюся, я не думав зустрінути тебе в такій ролі [арештанта] (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 68).
10. із знах. і місц. в. Уживається при означенні предмета, маси:
а) в який одягається хто-, що-небудь, яким (якою) покривається (знах. в.).
Убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту (Леся Українка, III, 1952, 193);
— Щось мені тая катеринка, як жарина, пучки пече, — думала вона, загортаючи в хустинку гроші, що дав Семен до сховку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108);
б) яким (якою) що-небудь покрите, в який хтось одягнений (місц. в.).
По двору тихо похожає Старий веселий Рогволод; Дружина, отроки, народ Кругом його во златі сяють (Тарас Шевченко, II, 1953, 286);
Другою рукою, умазаною в землі, бо тільки що полола, вона махала перед його очима (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23);
Цвіте еросі холодний сад (Володимир Сосюра, II, 1958, 376);
Христя придивилася: се ж баба Оришка. Вона, вона. Ув одній сорочці, розпатлана (Панас Мирний, III, 1954, 303);
// Уживається при означенні предмета, який перебуває на кому-, чому-небудь під час певної дії.
Я в сій каблучці і купаюсь і сплю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 218).
11. із знах. і місц. в. Уживається при вказівці на область прояву якої-небудь дії або ознаки, якості.
Нараз корч хопив мене в обі ноги (Іван Франко, III, 1957, 13);
В пальці зашпори зайшли (Володимир Сосюра, I, 1957, 92);
І на зріст мов Карпо став більше і в плечах ширше, кремезніше, міцніше (Панас Мирний, IV, 1955, 120);
В ногах чулась міць, в руках сила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 24).
12. із знах. і місц. в. Уживається при означенні області, сфери психічної діяльності.
Він аж скрипнув зубами і таки не дав прорватися в свідомість отій жахливій думці (Андрій Головко, II, 1957, 556);
Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам’яті (Юрій Смолич, II, 1958, 44);
Іноді зітхне [Роман], іноді звертається до когось у думці (Олесь Гончар, III, 1959, 153);
Революційний переворот у свідомості величезних людських мас — складний і тривалий процес (Програма КПРС, 1961, 45).
13. із знах. і місц. в. Уживається при означенні кого-, чого-небудь, що є об’єктом зацікавлення, прояву того чи іншого ставлення, оцінки і т. ін.
— Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих (Іван Котляревський, I, 1952, 97);
Вірю я в правду свого ідеалу (Леся Українка, I, 1951, 271);
Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум (Павло Грабовський, I, 1959, 150);
Може людина помилитися в людині, але не можуть народи помиляться в народах (Олександр Довженко, III, 1960, 9).
14. із знах. в. Уживається при означенні предмета, на який спрямована дія, з яким стикається, до якого дотикається хто-, що-небудь.
У двері стукав [Еней], добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть (Іван Котляревський, I, 1952, 115);
Зареготався [козак], розігнався — та в дуб головою! (Тарас Шевченко, I, 1951, 7);
Хоче [Килина] поцілувати стару в руку, тая не дає (Леся Українка, III, 1952, 241);
Та вдарили зразу в дзвони уві всі: Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль (Народна лірика, 1956, 73);
Мов похитнулось неба тло, коли від пострілу уперше в плече прикладом віддало (Володимир Сосюра, II, 1958, 385).
15. із знах. в. Уживається при означенні установи, організації і т. ін., до якої хто-небудь звертається.
Лисичка подала у суд таку бомагу (Євген Гребінка, I, 1957, 48).
16. із знах. в. Уживається при означенні групування кого-, чого-небудь у щось ціле, якийсь загал.
Еней Троянців в гурт ззиває (Іван Котляревський, I, 1952, 267);
У пучок останні квіти зв’яжем, Що морозом називають їх (Максим Рильський, Голос осінь, 1959, 10);
Підрозділи на ходу шикувалися в похідну колону (Олесь Гончар, III, 1959, 74).
17. із знах. в. Уживається при означенні предмета, з допомогою якого відбувається дія (звичайно про музичні інструменти).
[Мавка:] Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка, III, 1952, 231);
Грає хлопчик у дуду, Завертає череду! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 105).
18. з род. в. Уживається при означенні особи (осіб), якій (яким) що-небудь належить чи якої (яких) щось стосується.
У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (Іван Котляревський, I, 1952, 181);
Був квітничок у мене (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 164);
Чимало і пригод було в подорожан (Максим Рильський, Поеми, 1957, 212);
Не те у нас зерно в пшениці І не такі у нас зірниці (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 18);
// Уживається при вказівці на особу, предмет, у якої (якого) виявляється та чи інша ознака.
Хороші в неї очі, і темні, мов одчай (Леся Українка, I, 1951, 410);
Він такий, як і я, чорнобривий і хода в нього ніжна, легка (Володимир Сосюра, II, 1958, 105).
19. з род. в. Уживається при вказівці на особу, яку про що-небудь просять, від якої щось вимагають, запозичають у той чи інший спосіб.
Не позичай у сусіда розуму (Номис, 1864, № 6145);
Просить він [Марець] в сонечка помочі з неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 427).
Часові відношення
20. із знах. і місц. в. Уживається при означенні часу, в який відбувається дія або коли наявний який-небудь стан.
У суботу білю хату, коли біжить моя Марусенька (Марко Вовчок, I, 1955, 12);
В сю хвилину налітав порив холодного вітру (Леся Українка, II, 1951, 205);
Ніч, і вітер віти рве вербові.. Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку іти через поля! (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 5);
Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 133);
— Дуже приємно це з ваших уст чути: ув одному році родитися — це все одно, що поріднитися, — мовив Дмитро... (Любов Яновська, I, 1959, 256);
// Уживається при означенні чийогось віку, коли відбулася, відбувається дія.
В свої двадцять п’ять років він уже встиг і теслярувати на далекому Заполяр’ї, і ходив до Монгольської Народної Республіки за гуртами худоби, і гасав по горах Уралу, шукаючи самоцвітів (Олесь Гончар, III, 1959, 186);
А тепер я, в пору своєї зрілості, від Комуністичної партії трудящих дістав можливість.. працювати разом з мільйонами своїх рідних по партії братів!.. (Павло Тичина, III, 1957, 275);
// Уживається при означенні явища, одночасно з яким відбувається дія.
Охляли [троянці], ніби в дощ щеня! (Іван Котляревський, I, 1952, 272).
21. із знах. в. Уживається при означенні проміжку часу, протягом якого відбувається дія.
Часом бійку забудеш у годину, а якесь там слово гіркеє вразить тебе до самого серця, — місяці, роки пам’ятатимеш (Марко Вовчок, I, 1955, 260);
В одну мить [Хведір] розстебнув кожух (Панас Мирний, III, 1954, 45);
От і все, чим змінилась Босівка в п’ять років (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 449);
Скільки таких дрібних зерен [доцільна думка, ініціатива], кинутих.. безіменними трудівниками армії, давали в найкоротший строк буйні сходи (Олесь Гончар, III, 1959, 224);
// Уживається при означенні проміжку часу, за який щось одержується або дається.
Давала [нянька] чиншу до двора: Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину (Іван Котляревський, I, 1952, 180);
Трохим розпитує, який є заробіток, яка ціна у день (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 402).
22. із знах. в., заст. Уживається при означенні проміжку часу, після закінчення якого відбувається дія.
У тиждень по тому весіллю були у нас молоді і запрошали [запрошували] до себе (Марко Вовчок, I, 1955, 192);
Потім у день, чи в два дні така звіялася буря, такі вітри подули, що дерево з окоренем виривало (Василь Стефаник, I, 1949, 151).
Кількісні відношення
23. із знах. і місц. в. Уживається при означенні міри, ваги, розміру і взагалі кількісної ознаки кого-, чого-небудь чи вартості чогось.
Старший стріля з лука: як попужне у п’ять пуд стрілою, то, неначе вогнем, палить військо (Олекса Стороженко, I, 1957, 70);
Подивилась [Харитина] — паперик, аж там бумажка з царицею, аж у сто карбованців (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 256);
А се, справді, перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім — то й старі розвалились! (Марко Вовчок, I, 1955, 66);
Та прийшов вже не один, а в п’ятьох стах козаків при двох сотниках (Данило Мордовець, I, 1958, 141);
На стінах міських будинків уже виростало величезне, в людський зріст «Л», з товстою, як рука, стрілкою дороговказу (Олесь Гончар, III, 1959, 74).
24. із знах. в. Уживається при означенні кратності.
Тут ростуть цілі ліси кактусів, що вищі од чоловіка разів у 3 (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 325);
— Хоч би ти у тисячну долю так мене кохала, як я тебе!.. (Олекса Стороженко, I, 1957, 82);
Коли зав’язувався бій і вони [бійці] займали бойовий лад і зброя їхня починала говорити, — тоді, здавалося, число їх одразу зростало в кілька разів (Олесь Гончар, III, 1959, 99).
25. з місц. в. Уживається при означенні кількості частин, з яких складається ціле.
«Блакитна троянда». Драма в 5 діях (Леся Українка, II, 1951, 5);
— А віддавати ж [гроші] коли, в якім проценті? — питаю (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 21).
26. з місц. в. Уживається при означенні віддалі від кого-, чого-небудь.
Мешкали вони там з братом серед чарівної тиші лісу, в кількох кілометрах від найближчого села (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 9).
Означально-обставинні відношення
27. із знах. і місц. в. Уживається при означенні стану (фізичного чи психічного):
а) у який хто-небудь переходить (знах. в.).
Раз якось я вдалась у таку тугу, що вже хотіла заподіяти собі смерть (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 283);
Одна згадка про те, що сотні людей незабаром можуть загинути, кидала його в розпач (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 107);
— Звиняйте, тіточко, я.. теє... вашу ласку, Щоб помогли мені піднять на плечі в’язку, Як не во гнів се буде вам (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 123);
б) в якому хто-небудь перебуває (місц. в.).
Пробує [Орест] здійнятись на ліктях над кріслом, щоб глянути на дорогу, але не може і в безсиллі опускається (Леся Українка, II, 1951, 82);
Де ж то він, Голубчик мій? Серед чужих долин Лежить в недузі, може, плаче? (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 114);
Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 11);
Кричить [Еней] во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт (Іван Котляревський, I, 1952, 254);
І навіть коли потім удень заснув був [Артем] з утоми, — уві сні бачив батька (Андрій Головко, II, 1957, 390).
28. із знах. і місц. в. Уживається при означенні обставин, умов:
а) в які хто-, що-небудь потрапляє (знах. в.).
Нищено міста красні, чимало козацтва зведено з світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (Марко Вовчок, I, 1955, 327);
б) в яких хто-, що-небудь перебуває (місц. в.).
Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволять (Леся Українка, I, 1951, 337);
Ой да то ж то-то не сизії орли заклекотали, — Як то біднії невольники У тяжкій турецькій неволі заплакали, гей!.. (Українські народні думи.., 1955, 12).
29. із знах. і місц. в. Уживається при означенні способу дії.
Еней від неї одступався, .. З двора в собачу ристь побіг (Іван Котляревський, I, 1952, 84);
Хто своїм конем, [оре], хто з сусідовим у супрягу, а ми, артільнії люди, крім коней, мали ще й трактора (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 189);
— Іч, куди забрався, гемонський хлопець! — строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 189);
// Уживається при означенні взаємовідносин між ким-небудь.
Вони вговорювали Гната помиритися з жінкою та жити з нею в злагоді (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33);
Живем у дружбі з усіма (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 9).
30. із знах. і місц. в. Уживається при вказівці на вигляд, форму, зовнішність або якусь ознаку кого-, чого-небудь.
Свитина вся була в латках (Іван Котляревський, I, 1952, 83);
Човни були перероблені в форми акул (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 326);
В його великих, трохи в косий проріз очах іскрилось тепло учительське (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 7);
На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 346).
31. із знах. в. Уживається при означенні схожості, подібності кого-, чого-небудь до когось, чогось. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь
[Андрій] (Марко Вовчок, I, 1955, 277);
// При повторенні іменника означає цілковиту схожість, точність.
Вродилися ті дев’ять синів, як дев’ять соколів, один у одного: голос у голос, волос у волос (Марко Вовчок, I, 1955, 287).
32. із знах. в. Уживається при означенні відповідності однієї дії до іншої (звичайно у сполученнях у такт, у ногу).
Устя любила веселе, приспівувала стиха і стукала каблучками у такт (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 216);
Цілий ряд романів, оповідань і нарисів свідчить, що література намагається йти в ногу з сучасністю (Літературна газета, 24.I 1961, 1).
33. із знах. в. Уживається при означенні того, ради чого, з якою метою здійснюється або існує що-небудь.
Жреці молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят (Іван Котляревський, I, 1952, 282);
І мечі.. їх добрі, Острі обоюду, На отмщеніє неправди І в науку людям (Тарас Шевченко, I, 1951, 347);
А наші люди зра діли, що хоч одному у поміч стати можуть (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 38);
Славлю труд їх [комуністів] во ім’я свободи, що розвіяв одвічную гать З ними радісно жити народу, працювати і перемагать (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 8).
34. із знах. в., у сполуч. з сл. грати, гуляти. Уживається при означенні гри.
Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут (Іван Котляревський, I, 1952, 114);
Лучче з розумним свині пасти, як з дурнем в карти грати (Номис, 1864, № 12590).
Словник української мови (СУМ-11)