в

В¹, невідм., сер. Третя літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «в» (вимовляється «ве»).

В² (У), рідко УВ — із знах., місц. і род. відмінками; ц.-с., уроч. ВО, рідко ВВІ (УВІ), ВІ — із знах. і місц. відмінками; прийм. Сполучення з в (у) виражають:

Просторові відношення

1. із знах. і місц. в. Уживається при означенні предмета, місця, простору:

а) всередину якого, куди спрямована дія (знах. в.).

Увійшли вони у хатку — мати й Галя вже спали (Марко Вовчок, I, 1955, 312);

Він в’їхав у вузьке міжгір’я (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 197);

Міст, перегорівши, з гуркотом повалився в воду (Олесь Гончар, III, 1959, 83);

— Ох, мені лишенько! — скрикнула Маруся й стрепенулась, як тая рибонька, ускочивши ув ятір (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 35);

[Ярослав:] Замкнуть ворота всіх надвірних брам, її [Милушу] ж несіть з пошаною во храм (Іван Кочерга, Я. Мудрий, 1946, 94);

б) в якому, де відбувається дія чи хто-, що-небудь міститься, перебуває (місц. в.).

У полі тихому жив у норі Хом’як; На самоті скучав він, неборак! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 173);

Ми інколи в окопах заводили розмови про війну (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 12);

Так дитинча мале всміхається в колисці, коли над ним пливуть якісь неясні сни (Володимир Сосюра, I, 1957, 290);

Світліє шлях із кожним кроком. Засяла зірка уві млі (Платон Воронько, Народж. легенди, 1954, 16).

2. із знах. і місц. в. Уживається при означенні місця, предмета і т. ін., в бік до якого спрямована дія, предмет, або при означенні напряму.

Іде [жінка] було собі — як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95);

З незвичайною спритністю [Рудий] зірвав з плеча рушницю, клацнув затвором і спрямував її мені в голову (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 85);

Нею [доріжкою], здавалось йому, можна було б проїхати хоч кілометр в потрібному напрямі (Олесь Гончар, III, 1959, 223).

3. із знах. в. Уживається при означенні місця, предмета, через які проходить, проникає хто-, що-небудь; крізь, через.

Велике діло — проженуть! Не можна в двері — я в кватирку Або пролізу в іншу дірку — І зась усім! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 105);

Старої арії тремтячі переливи Летять в вікно (Максим Рильський, I, 1960, 152);

// Уживається при означенні предметів, поміж які спрямована дія.

Не клади псові пальців в зуби, бо вкусить (Номис, 1864, № 5889).

4. з род. в. Уживається при вказівці на кого-небудь, в межах проживання, перебування чи діяльності якого (яких) відбувається дія.

Останніми днями у нас погана погода (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 433);

Я так люблю в країнах других такі ж пориви, як і в нас, із моря безуму і бруду в комуністичний час! (Володимир Сосюра, I, 1957, 400);

// Уживається при вказівці на господаря місця, приміщення, де відбувається дія.

Коли у Маринки збирались сусідки на посиденьки, діти йшли до кухні (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 90);

// Уживається при вказівці на автора, про твори якого йде мова.

У Івана Франка — мотив сили духу Проходить геть через усю його творчість (Павло Тичина, III, 1957, 164).

5. з род. в., заст. Уживається при означенні предмета, поблизу, біля якого відбувається дія або хто-, що-небудь перебуває.

Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот (Іван Котляревський, I, 1952, 238);

А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа (Марко Вовчок, I, 1955, 43).

Об’єктні відношення

6. із знах. і місц. в. Уживається при означенні дії:

а) в яку хто-небудь включається, втручається (знах. в.).

В наскок яряться вороги (Іван Котляревський, I, 1952, 233);

В поход у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали (Тарас Шевченко, II, 1953, 42);

Іван кинувся в бійку. Не пам’ятав, що робить. Щось підняло його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 311);

Я іду в повстання, весь в пилу. Ти мене востаннє поцілуй (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 16);

І тут сніжинки, як пушинки, навкруг пускаються в танець (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 29);

б) в якій хто-небудь бере участь (місц. в.).

У святкуванні шевченківського ювілею беруть участь усі народи Радянського Союзу (Павло Тичина, III, 1957, 78).

7. із знах. і місц. в. Уживається при означенні сфери діяльності, організації, установи і т. ін.:

а) до якої вступає, приступає, куди переходить або приймається хто-небудь (знах. в.).

Піду в найми, піду в люди, А за сотником не буду! (Тарас Шевченко, I, 1951, 159);

[Хвора:] Сумний був час; товариші мої Пішли у військо (Леся Українка, I, 1951, 119);

Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк, і записав до себе в полк (Володимир Сосюра, I, 1957, 446);

б) в якій бере участь, де працює, вчиться хто-небудь (місц. в.).

Д. Грінченка я добре знаю, бо ми разом з ним служимо в земстві (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 197);

За рогом цим шпиталь військовий, я в нім працюю... (Володимир Сосюра, II, 1958, 416);

Петриків батько був ув економії за корівника, а мама за доярку (Остап Вишня, II, 1956, 338);

Я вчився у школі за рахунок держави як син учасника громадянської війни (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 69).

8. із знах. (у давній формі, яка збігається з сучасним називним множини) і місц. в. Уживається при означенні професійного, соціального середовища, вікової групи:

а) до якого (якої) хтось переходить, вступає, куди кого-небудь приймають (знах. в.).

Звісно, вона не піде до Січі у братчики (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 342);

Подоляк твердо пам’ятав, що, беручи новачка в їздові, заприсягся зробити з нього людину (Олесь Гончар, I, 1954, 351);

Не помітила [Оленка], як і в дівчата вийшла (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 32);

б) до якого (якої) хто-небудь належить (місц. в.).

Забув про школу Шевченко, думав за нове: яка то доля буде в малярах! (Степан Васильченко, II, 1959, 382);

Лісничий, той оце з Путіловського заводу прийшов, а Вовк був у матросах (Іван Микитенко, II, 1957, 13).

9. із знах. і місц. в. Уживається при означенні істоти, предмета, стану:

а) в яку (який) перетворюється, переходить хто-, що-небудь (знах. в.).

Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула.. навпростець (Іван Котляревський, I, 1952, 264);

Коли з даху капле, він [мороз] обертає скапи в сталактити, бочку водовоза в мармурову скелю, людей у статуї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 433);

У відповідь їм [ворожим пострілам] — іскри.., що.. їх вибив комунар і що в пожар роздули комуністи... (Володимир Сосюра, I, 1957, 482);

б) в образі якої (якого) перебуває або ким є хто-небудь (місц. в.) (звичайно із сл. подоба, роль і т. ін.).

[Лісовик:] Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? (Леся Українка, III, 1952, 249);

— Признаюся, я не думав зустрінути тебе в такій ролі [арештанта] (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 68).

10. із знах. і місц. в. Уживається при означенні предмета, маси:

а) в який одягається хто-, що-небудь, яким (якою) покривається (знах. в.).

Убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту (Леся Українка, III, 1952, 193);

— Щось мені тая катеринка, як жарина, пучки пече, — думала вона, загортаючи в хустинку гроші, що дав Семен до сховку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108);

б) яким (якою) що-небудь покрите, в який хтось одягнений (місц. в.).

По двору тихо похожає Старий веселий Рогволод; Дружина, отроки, народ Кругом його во златі сяють (Тарас Шевченко, II, 1953, 286);

Другою рукою, умазаною в землі, бо тільки що полола, вона махала перед його очима (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23);

Цвіте еросі холодний сад (Володимир Сосюра, II, 1958, 376);

Христя придивилася: се ж баба Оришка. Вона, вона. Ув одній сорочці, розпатлана (Панас Мирний, III, 1954, 303);

// Уживається при означенні предмета, який перебуває на кому-, чому-небудь під час певної дії.

Я в сій каблучці і купаюсь і сплю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 218).

11. із знах. і місц. в. Уживається при вказівці на область прояву якої-небудь дії або ознаки, якості.

Нараз корч хопив мене в обі ноги (Іван Франко, III, 1957, 13);

В пальці зашпори зайшли (Володимир Сосюра, I, 1957, 92);

І на зріст мов Карпо став більше і в плечах ширше, кремезніше, міцніше (Панас Мирний, IV, 1955, 120);

В ногах чулась міць, в руках сила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 24).

12. із знах. і місц. в. Уживається при означенні області, сфери психічної діяльності.

Він аж скрипнув зубами і таки не дав прорватися в свідомість отій жахливій думці (Андрій Головко, II, 1957, 556);

Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам’яті (Юрій Смолич, II, 1958, 44);

Іноді зітхне [Роман], іноді звертається до когось у думці (Олесь Гончар, III, 1959, 153);

Революційний переворот у свідомості величезних людських мас — складний і тривалий процес (Програма КПРС, 1961, 45).

13. із знах. і місц. в. Уживається при означенні кого-, чого-небудь, що є об’єктом зацікавлення, прояву того чи іншого ставлення, оцінки і т. ін.

— Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких, Сивуху так, як брагу, хлище, Я в парубках кохаюсь сих (Іван Котляревський, I, 1952, 97);

Вірю я в правду свого ідеалу (Леся Українка, I, 1951, 271);

Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум (Павло Грабовський, I, 1959, 150);

Може людина помилитися в людині, але не можуть народи помиляться в народах (Олександр Довженко, III, 1960, 9).

14. із знах. в. Уживається при означенні предмета, на який спрямована дія, з яким стикається, до якого дотикається хто-, що-небудь.

У двері стукав [Еней], добувався, Хотів був хатку з ніжки спхнуть (Іван Котляревський, I, 1952, 115);

Зареготався [козак], розігнався — та в дуб головою! (Тарас Шевченко, I, 1951, 7);

Хоче [Килина] поцілувати стару в руку, тая не дає (Леся Українка, III, 1952, 241);

Та вдарили зразу в дзвони уві всі: Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль (Народна лірика, 1956, 73);

Мов похитнулось неба тло, коли від пострілу уперше в плече прикладом віддало (Володимир Сосюра, II, 1958, 385).

15. із знах. в. Уживається при означенні установи, організації і т. ін., до якої хто-небудь звертається.

Лисичка подала у суд таку бомагу (Євген Гребінка, I, 1957, 48).

16. із знах. в. Уживається при означенні групування кого-, чого-небудь у щось ціле, якийсь загал.

Еней Троянців в гурт ззиває (Іван Котляревський, I, 1952, 267);

У пучок останні квіти зв’яжем, Що морозом називають їх (Максим Рильський, Голос осінь, 1959, 10);

Підрозділи на ходу шикувалися в похідну колону (Олесь Гончар, III, 1959, 74).

17. із знах. в. Уживається при означенні предмета, з допомогою якого відбувається дія (звичайно про музичні інструменти).

[Мавка:] Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка, III, 1952, 231);

Грає хлопчик у дуду, Завертає череду! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 105).

18. з род. в. Уживається при означенні особи (осіб), якій (яким) що-небудь належить чи якої (яких) щось стосується.

У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (Іван Котляревський, I, 1952, 181);

Був квітничок у мене (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 164);

Чимало і пригод було в подорожан (Максим Рильський, Поеми, 1957, 212);

Не те у нас зерно в пшениці І не такі у нас зірниці (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 18);

// Уживається при вказівці на особу, предмет, у якої (якого) виявляється та чи інша ознака.

Хороші в неї очі, і темні, мов одчай (Леся Українка, I, 1951, 410);

Він такий, як і я, чорнобривий і хода в нього ніжна, легка (Володимир Сосюра, II, 1958, 105).

19. з род. в. Уживається при вказівці на особу, яку про що-небудь просять, від якої щось вимагають, запозичають у той чи інший спосіб.

Не позичай у сусіда розуму (Номис, 1864, № 6145);

Просить він [Марець] в сонечка помочі з неба (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 427).

Часові відношення

20. із знах. і місц. в. Уживається при означенні часу, в який відбувається дія або коли наявний який-небудь стан.

У суботу білю хату, коли біжить моя Марусенька (Марко Вовчок, I, 1955, 12);

В сю хвилину налітав порив холодного вітру (Леся Українка, II, 1951, 205);

Ніч, і вітер віти рве вербові.. Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку іти через поля! (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 5);

Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 133);

— Дуже приємно це з ваших уст чути: ув одному році родитися — це все одно, що поріднитися, — мовив Дмитро... (Любов Яновська, I, 1959, 256);

// Уживається при означенні чийогось віку, коли відбулася, відбувається дія.

В свої двадцять п’ять років він уже встиг і теслярувати на далекому Заполяр’ї, і ходив до Монгольської Народної Республіки за гуртами худоби, і гасав по горах Уралу, шукаючи самоцвітів (Олесь Гончар, III, 1959, 186);

А тепер я, в пору своєї зрілості, від Комуністичної партії трудящих дістав можливість.. працювати разом з мільйонами своїх рідних по партії братів!.. (Павло Тичина, III, 1957, 275);

// Уживається при означенні явища, одночасно з яким відбувається дія.

Охляли [троянці], ніби в дощ щеня! (Іван Котляревський, I, 1952, 272).

21. із знах. в. Уживається при означенні проміжку часу, протягом якого відбувається дія.

Часом бійку забудеш у годину, а якесь там слово гіркеє вразить тебе до самого серця, — місяці, роки пам’ятатимеш (Марко Вовчок, I, 1955, 260);

В одну мить [Хведір] розстебнув кожух (Панас Мирний, III, 1954, 45);

От і все, чим змінилась Босівка в п’ять років (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 449);

Скільки таких дрібних зерен [доцільна думка, ініціатива], кинутих.. безіменними трудівниками армії, давали в найкоротший строк буйні сходи (Олесь Гончар, III, 1959, 224);

// Уживається при означенні проміжку часу, за який щось одержується або дається.

Давала [нянька] чиншу до двора: Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину (Іван Котляревський, I, 1952, 180);

Трохим розпитує, який є заробіток, яка ціна у день (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 402).

22. із знах. в., заст. Уживається при означенні проміжку часу, після закінчення якого відбувається дія.

У тиждень по тому весіллю були у нас молоді і запрошали [запрошували] до себе (Марко Вовчок, I, 1955, 192);

Потім у день, чи в два дні така звіялася буря, такі вітри подули, що дерево з окоренем виривало (Василь Стефаник, I, 1949, 151).

Кількісні відношення

23. із знах. і місц. в. Уживається при означенні міри, ваги, розміру і взагалі кількісної ознаки кого-, чого-небудь чи вартості чогось.

Старший стріля з лука: як попужне у п’ять пуд стрілою, то, неначе вогнем, палить військо (Олекса Стороженко, I, 1957, 70);

Подивилась [Харитина] — паперик, аж там бумажка з царицею, аж у сто карбованців (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 256);

А се, справді, перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім — то й старі розвалились! (Марко Вовчок, I, 1955, 66);

Та прийшов вже не один, а в п’ятьох стах козаків при двох сотниках (Данило Мордовець, I, 1958, 141);

На стінах міських будинків уже виростало величезне, в людський зріст «Л», з товстою, як рука, стрілкою дороговказу (Олесь Гончар, III, 1959, 74).

24. із знах. в. Уживається при означенні кратності.

Тут ростуть цілі ліси кактусів, що вищі од чоловіка разів у 3 (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 325);

— Хоч би ти у тисячну долю так мене кохала, як я тебе!.. (Олекса Стороженко, I, 1957, 82);

Коли зав’язувався бій і вони [бійці] займали бойовий лад і зброя їхня починала говорити, — тоді, здавалося, число їх одразу зростало в кілька разів (Олесь Гончар, III, 1959, 99).

25. з місц. в. Уживається при означенні кількості частин, з яких складається ціле.

«Блакитна троянда». Драма в 5 діях (Леся Українка, II, 1951, 5);

— А віддавати ж [гроші] коли, в якім проценті? — питаю (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 21).

26. з місц. в. Уживається при означенні віддалі від кого-, чого-небудь.

Мешкали вони там з братом серед чарівної тиші лісу, в кількох кілометрах від найближчого села (Володимир Гжицький, У світ.., 1960, 9).

Означально-обставинні відношення

27. із знах. і місц. в. Уживається при означенні стану (фізичного чи психічного):

а) у який хто-небудь переходить (знах. в.).

Раз якось я вдалась у таку тугу, що вже хотіла заподіяти собі смерть (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 283);

Одна згадка про те, що сотні людей незабаром можуть загинути, кидала його в розпач (Василь Козаченко, Золота грамота, 1939, 107);

— Звиняйте, тіточко, я.. теє... вашу ласку, Щоб помогли мені піднять на плечі в’язку, Як не во гнів се буде вам (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 123);

б) в якому хто-небудь перебуває (місц. в.).

Пробує [Орест] здійнятись на ліктях над кріслом, щоб глянути на дорогу, але не може і в безсиллі опускається (Леся Українка, II, 1951, 82);

Де ж то він, Голубчик мій? Серед чужих долин Лежить в недузі, може, плаче? (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 114);

Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Максим Рильський, Голос, осінь, 1959, 11);

Кричить [Еней] во гніві і досаді, Що Турна лусне тут живіт (Іван Котляревський, I, 1952, 254);

І навіть коли потім удень заснув був [Артем] з утоми, — уві сні бачив батька (Андрій Головко, II, 1957, 390).

28. із знах. і місц. в. Уживається при означенні обставин, умов:

а) в які хто-, що-небудь потрапляє (знах. в.).

Нищено міста красні, чимало козацтва зведено з світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (Марко Вовчок, I, 1955, 327);

б) в яких хто-, що-небудь перебуває (місц. в.).

Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволять (Леся Українка, I, 1951, 337);

Ой да то ж то-то не сизії орли заклекотали, — Як то біднії невольники У тяжкій турецькій неволі заплакали, гей!.. (Українські народні думи.., 1955, 12).

29. із знах. і місц. в. Уживається при означенні способу дії.

Еней від неї одступався, .. З двора в собачу ристь побіг (Іван Котляревський, I, 1952, 84);

Хто своїм конем, [оре], хто з сусідовим у супрягу, а ми, артільнії люди, крім коней, мали ще й трактора (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 189);

— Іч, куди забрався, гемонський хлопець! — строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 189);

// Уживається при означенні взаємовідносин між ким-небудь.

Вони вговорювали Гната помиритися з жінкою та жити з нею в злагоді (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33);

Живем у дружбі з усіма (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 9).

30. із знах. і місц. в. Уживається при вказівці на вигляд, форму, зовнішність або якусь ознаку кого-, чого-небудь.

Свитина вся була в латках (Іван Котляревський, I, 1952, 83);

Човни були перероблені в форми акул (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 326);

В його великих, трохи в косий проріз очах іскрилось тепло учительське (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 7);

На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 346).

31. із знах. в. Уживається при означенні схожості, подібності кого-, чого-небудь до когось, чогось. На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь

[Андрій] (Марко Вовчок, I, 1955, 277);

// При повторенні іменника означає цілковиту схожість, точність.

Вродилися ті дев’ять синів, як дев’ять соколів, один у одного: голос у голос, волос у волос (Марко Вовчок, I, 1955, 287).

32. із знах. в. Уживається при означенні відповідності однієї дії до іншої (звичайно у сполученнях у такт, у ногу).

Устя любила веселе, приспівувала стиха і стукала каблучками у такт (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 216);

Цілий ряд романів, оповідань і нарисів свідчить, що література намагається йти в ногу з сучасністю (Літературна газета, 24.I 1961, 1).

33. із знах. в. Уживається при означенні того, ради чого, з якою метою здійснюється або існує що-небудь.

Жреці молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят (Іван Котляревський, I, 1952, 282);

І мечі.. їх добрі, Острі обоюду, На отмщеніє неправди І в науку людям (Тарас Шевченко, I, 1951, 347);

А наші люди зра діли, що хоч одному у поміч стати можуть (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 38);

Славлю труд їх [комуністів] во ім’я свободи, що розвіяв одвічную гать З ними радісно жити народу, працювати і перемагать (Володимир Сосюра, Так ніхто.., 1960, 8).

34. із знах. в., у сполуч. з сл. грати, гуляти. Уживається при означенні гри.

Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут (Іван Котляревський, I, 1952, 114);

Лучче з розумним свині пасти, як з дурнем в карти грати (Номис, 1864, № 12590).