в

В¹, невідм., с.

Третя літера українського алфавіту на позначення приголосного звука “в” (вимовляється “ве”).

В² (У), рідко УВ – із знах., місц. і род. в.; ц-с., уроч. ВО, рідко ВВІ (УВІ́), ВІ – із знах. і місц. в.; прийм. Сполучення з в (у) виражають:

Просторові відношення

1. із знах. і місц. в. Уживається на позначення предмета, місця, простору.

2. із знах. і місц. в. Уживається на позначення місця, предмета і т. ін., у бік яких спрямована дія, предмет, або при означенні напряму.

Іде [жінка], було, собі – як мальована: очі у землю спущені й не дивиться (Марко Вовчок);

З незвичайною спритністю [Рудий] зірвав з плеча рушницю, клацнув затвором і спрямував її мені в голову (Ю. Збанацький);

Нею [доріжкою], здавалось йому, можна було б проїхати хоч кілометр в потрібному напрямі (О. Гончар).

3. із знах. в. Уживається на позначення місця, предмета, через які проходить, проникає хто-, що-небудь; крізь, через.

Велике діло – проженуть! Не можна в двері – я в кватирку Або пролізу в іншу дірку – І зась усім! (Л. Глібов);

Старої арії тремтячі переливи Летять в вікно (М. Рильський);

// Уживається на позначення предметів, поміж які спрямована дія; між; поміж.

Не клади псові пальців в зуби, бо вкусить (Номис).

4. з род. в. Уживається при вказуванні на кого-небудь, у межах проживання, перебування чи діяльності якого (яких) відбувається дія.

Останніми днями у нас погана погода (М. Коцюбинський);

// Уживається при вказуванні на господаря місця, приміщення, де відбувається дія.

Коли у Маринки збирались сусідки на посиденьки, діти йшли до кухні (В. Гжицький);

// Уживається при вказуванні на автора, про твори якого йдеться.

У Івана Франка мотив сили духу проходить геть через усю його творчість (П. Тичина).

5. з род. в., заст. Уживається на позначення предмета, поблизу, біля якого відбувається дія або хто-, що-небудь перебуває.

Два брати, грізні ісполини .. стояли у ворот [воріт] (І. Котляревський);

А вона, безталанночка, поклонилась та й стала в порога, як чужа (Марко Вовчок).

Об'єктні відношення

6. із знах. і місц. в. Уживається на позначення дії.

7. із знах. і місц. в. Уживається на позначення сфери діяльності, організації, установи і т. ін.

8. із знах. (у давній формі, яка збігається із сучасним називним множини) і місц. в. Уживається на позначення професійного, соціального середовища, вікової групи.

9. із знах. і місц. в. Уживається на позначення істоти, предмета, стану.

10. із знах. і місц. в. Уживається на позначення предмета, маси;

// Уживається при означенні предмета, який перебуває на кому-, чому-небудь під час певної дії.

Я в сій каблучці і купаюсь, і сплю (Ганна Барвінок).

11. із знах. і місц. в. Уживається при вказуванні на місце (перев. про частину тіла) вияву якої-небудь дії або ознаки, якості.

Нараз корч хопив мене в обі ноги (І. Франко);

І на зріст мов Карпо став більше, і в плечах ширше, кремезніше, міцніше (Панас Мирний);

В ногах чулась міць, в руках сила (М. Коцюбинський);

В пальці зашпори зайшли (В. Сосюра).

12. із знах. і місц. в. Уживається на позначення сфери зосередження психічної діяльності.

Він аж скрипнув зубами і таки не дав прорватися в свідомість отій жахливій думці (А. Головко);

Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам'яті (Ю. Смолич);

Іноді зітхне [Роман], іноді звертається до когось у думці (О. Гончар);

Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови (В. Русанівський).

13. із знах. і місц. в. Уживається на позначення кого-, чого-небудь, що є об'єктом зацікавлення, прояву того чи іншого ставлення, оцінки і т. ін.

– Чи знаєш, він який парнище? На світі трохи єсть таких: Сивуху так, як брагу, хлище; Я в парубках кохаюсь сих (І. Котляревський);

Вірю я в правду свого ідеалу (Леся Українка);

Змалку кохайтесь в освіті, Змалку розширюйте ум (П. Грабовський).

14. із знах. в. Уживається на позначення предмета, на який спрямована дія, із яким стикається, до якого дотикається хто-, що-небудь.

Та вдарили зразу в дзвони уві всі: Се ж по тому чумакові, що ходив по сіль (з народної пісні);

У двері стукав [Еней], добувався. Хотів був хатку з ніжки спхнуть (І. Котляревський);

Зареготався [козак], розігнався – та в дуб головою! (Т. Шевченко);

Хоче [Килина] поцілувати стару в руку, тая не дає (Леся Українка);

Мов похитнулось неба тло, коли від пострілу уперше в плече прикладом віддало (В. Сосюра).

15. із знах. в. Уживається на позначення установи, організації і т. ін., до якої хто-небудь звертається.

Лисичка подала у суд таку бомагу [бумагу], що бачила, як попелястий віл .. пив брагу, їв сіно, і овес, і сіль (Є. Гребінка).

16. із знах. в. Уживається на позначення групування кого-, чого-небудь у щось ціле, якийсь загал.

Еней троянців в гурт ззиває (І. Котляревський);

У пучок останні квіти зв'яжем, Що морозом називають їх (М. Рильський);

Підрозділи на ходу шикувалися в похідну колону (О. Гончар).

17. із знах. в. Уживається на позначення предмета, за допомогою якого відбувається дія (звичайно про музичні інструменти).

[Мавка:] Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка);

Грає хлопчик у дуду, Завертає череду! (І. Нехода).

18. з род. в. Уживається на позначення особи (осіб), якій (яким) що-небудь належить чи якої (яких) щось стосується.

У няньки був біленький цуцик. Її він завжди забавляв (І. Котляревський);

Був квітничок у мене (Л. Глібов);

Чимало і пригод було в подорожан (М. Рильський);

Не те у нас зерно в пшениці І не такі у нас зірниці (А. Малишко);

// Уживається при вказуванні на особу, предмет, у якої (якого) виявляється та чи інша ознака.

Хороші в неї очі, і темні, мов одчай (Леся Українка);

Він такий, як і я, чорнобривий і хода в нього ніжна, легка (В. Сосюра).

19. з род. в. Уживається при вказуванні на особу або об'єкт, яку (який) про що-небудь просять, від якої (якого) щось вимагають, запозичають у той чи інший спосіб.

Не позичай у сусіда розуму (Номис);

Просить він [Марець] в сонечка помочі з неба (М. Коцюбинський).

Часові відношення²0. із знах. і місц. в. Уживається на позначення часу, в який відбувається дія або коли наявний який-небудь стан.

У суботу білю хату, коли біжить моя Марусенька (Марко Вовчок);

В сю хвилину налітає порив холодного вітру (Леся Українка);

Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (М. Коцюбинський);

Ніч, і вітер віти рве вербові .. Ой, не солодко мандрівникові В ніч таку іти через поля! (М. Рильський);

– Дуже приємно це з ваших уст чути: ув одному році родитися – це все одно, що поріднитися, – мовив Дмитро... (Л. Яновська);

// Уживається на позначення чийогось віку, коли відбулася (відбувається) дія.

В свої двадцять п'ять років він уже встиг і теслярувати на далекому Заполяр'ї, і ходив до Монгольської Народної Республіки за гуртами худоби, і гасав по горах Уралу, шукаючи самоцвітів (О. Гончар);

// Уживається на позначення погодного явища.

Охляли [троянці], ніби в дощ щеня! (І. Котляревський).

21. із знах. в. Уживається на позначення проміжку часу, протягом якого відбувається дія.

Часом бійку забудеш у годину, а якесь там слово гіркеє вразить тебе до самого серця – місяці, роки пам'ятатимеш (Марко Вовчок);

В одну мить розстебнув [Хведір] кожух (Панас Мирний);

От і все, чим змінилась Босівка в п'ять років (М. Коцюбинський);

Скільки таких дрібних зерен [доцільної думки, ініціативи], кинутих .. безіменними трудівниками армії, давали в найкоротший строк буйні сходи (О. Гончар);

// Уживається на позначення проміжку часу, за який щось одержується або дається.

Давала [нянька] чиншу до двора: Ковбас десятків з три Латину, Лавинії к Петру мандрик, Аматі в тиждень по алтину (І. Котляревський);

Трохим розпитує, який є заробіток, яка ціна у день (Г. Квітка-Основ'яненко).

22. із знах. в., заст. Уживається на позначення проміжку часу, після закінчення якого відбувається дія; через, за.

У тиждень по тому весіллю [весіллі] були у нас молоді і запрошали [запрошували] до себе (Марко Вовчок);

Потім у день чи в два дні така звіялася буря, такі вітри подули, що дерево з окоренем [коренем] виривало (В. Стефаник).

Кількісні відношення

23. із знах. і місц. в. Уживається на позначення міри, ваги, розміру і взагалі кількісної ознаки кого-, чого-небудь чи вартості чогось.

Старший стріля з лука: як попужне у п'ять пуд [пудів] стрілою, то, неначе вогнем, палить військо (О. Стороженко);

А се, справді, перше говорив, що й хати нові поставлю у три віконця, а потім – то й старі розвалились! (Марко Вовчок);

Подивилась [Харитина] – паперик, аж там бумажка з царицею, аж у сто карбованців (Ганна Барвінок);

Та прийшов вже не один, а в п'ятьох стах [п'ятистах] козаків при двох сотниках (Д. Мордовець).

24. із знах. в. Уживається на позначення кратності.

– Хоч би ти у тисячну долю так мене кохала, як я тебе!.. (О. Стороженко);

Тут ростуть цілі ліси кактусів, що вищі од чоловіка разів у 3 (М. Коцюбинський);

Коли зав'язувався бій і вони [бійці] займали бойовий лад і зброя їхня починала говорити, – тоді, здавалося, число їх одразу зростало в кілька разів (О. Гончар).

25. з місц. в. Уживається на позначення кількості частин, із яких складається ціле.

“Блакитна троянда”. Драма в 5 діях (Леся Українка);

– А віддавати ж [гроші] коли, в якім проценті? – питаю (І. Муратов).

26. з місц. в. Уживається на позначення віддалі від кого-, чого-небудь.

Мешкали вони там з братом серед чарівної тиші лісу, в кількох кілометрах від найближчого села (В. Гжицький).

Означально-обставинні відношення

27. із знах. і місц. в. Уживається на позначення стану (фізичного чи психічного).

28. із знах. і місц. в. Уживається на позначення обставин, умов.

29. із знах. і місц. в. Уживається на позначення способу дії.

Еней від неї одступався, .. З двора в собачу ристь побіг (І. Котляревський);

Хто своїм конем [оре], хто з сусідовим у супрягу, а ми, артільнії люди, крім коней, мали ще й трактора (І. Муратов);

– Іч, куди забрався, гемонський хлопець! – строїть міни Данько, продовжуючи розмову в лицях (О. Гончар);

// Уживається на позначення взаємовідносин між ким-небудь.

Вони вговорювали Гната помиритися з жінкою та жити з нею в злагоді (М. Коцюбинський);

Живем у дружбі з усіма (І. Нехода).

30. із знах. і місц. в. Уживається при вказуванні на вигляд, форму, зовнішність або якусь ознаку кого-, чого-небудь.

Свитина вся була в латках (І. Котляревський);

Човни були перероблені в форми акул (М. Коцюбинський);

В його великих, трохи в косий проріз очах іскрилось тепло учительське (Є. Кравченко);

На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (В. Земляк).

31. із знах. в. Уживається на позначення схожості, подібності кого-, чого-небудь до когось, чогось.

На виріст, і на силу, й на личко у батька удавсь [Андрій] (Марко Вовчок);

// При повторенні іменника уживається на позначення цілковитої схожості, точності.

Вродилися ті дев'ять синів, як дев'ять соколів, один у одного: голос у голос, волос у волос (Марко Вовчок).

32. із знах. в. Уживається на позначення відповідності однієї дії до іншої (звичайно у сполученнях у такт, у ногу).

Устя любила веселе, приспівувала стиха і стукала каблучками у такт (М. Коцюбинський);

Цілий ряд романів, оповідань і нарисів останнього часу свідчить, що література намагається йти в ногу з сучасністю (з газ.).

33. із знах. в. Уживається на позначення того, ради чого, з якою метою здійснюється або існує що-небудь.

Жреці [жерці] молитви зачитали, Олімпським в жертву убивали Цапів, баранів, поросят (І. Котляревський);

І мечі .. їх добрі, Острі обоюду, На отмщеніє неправди І в науку людям (Т. Шевченко);

А наші люди зраділи, що хоч одному у поміч стати можуть (І. Муратов).

34. із знах. в., у сполуч. зі сл. грати, гуляти. Уживається при вказуванні на гру.

Лучче з розумним свині пасти, як з дурнем в карти грати (Номис);

Гуляли часто до півночі В ніска, в пари, у лави, в жгут (І. Котляревський).