вара
ВА́РА, виг., діал. Геть.
В ара, вара з-під віконця, хлопче (Павло Чубинський, V, 1874, 156);
// Не можна, не смій.
Чи ласка панськая, чи кара — Все, мов нехибний божий суд, Паде на смирний, темний люд, І навіть писнуть, сплакать — вара! (Іван Франко, X, 1954, 268).
Словник української мови (СУМ-11)