ввергати

ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕ́РГНУТИ (УВЕ́РГНУТИ) і ВВЕ́РГТИ (УВЕ́РГТИ), гну, гнеш; мин. ч. вверг, вве́ргнув, ла, ло; док., перех., книжн.

1. З силою вкидати когось, щось куди-небудь.

[Ганна:] На страшному суді покарає її [Орину] господь бог наш і ввергне у пекло, і горіти буде (Собко, П’єси, 1958, 28);

// Призводити кого-небудь до якогось стану;

// безос.

Ввергло бабу в лихоманку, Оком за ніч не звела (Воскр., З перцем!, 1957, 22).

2. Втягати кого-, що-небудь у щось (у війну, важке становище і т. ін.).

На протязі життя одного покоління імперіалізм ввергнув людство в пучину двох винищувальних світових воєн (Програма КПРС, 1961, 25).

Значення в інших словниках

1. ввергати — вверга́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. ввергати — (увергати), -аю, -аєш, недок., ввергнути (увергнути) і ввергти (увергти), -гну, -гнеш; мин. ч. вверг, -ла, -ло; ввергнув, -нула, -нуло; док., перех., книжн. 1》 ||Призводити кого-небудь до якогось стану. || безос. 2》 Втягати кого-, що-небудь у щось (у війну, тяжке становище і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. ввергати — ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕ́РГНУТИ (УВЕ́РГНУТИ), ВВЕ́РГТИ (УВЕ́РГТИ), гну, гнеш; мин. ч. вверг, вве́ргнув, ла, ло; док., кого, що, книжн. 1. Кидати, силою поміщати і т. ін. когось, щось куди-небудь.  Словник української мови у 20 томах
4. ввергати — ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ) (залучати кого-небудь до якоїсь справи), ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), ВПЛУ́ТУВАТИ (УПЛУ́ТУВАТИ) розм.; ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ) книжн. (перев. у війну); ВКЛЕ́ПУВАТИ (УКЛЕ́ПУВАТИ) розм. (звич. до неприємної справи). — Док.  Словник синонімів української мови