вдвічі
ВДВІ́ЧІ (УДВІ́ЧІ), присл. Те саме, що вдво́є 1.
Та він у нас і не такий уже розбіяка, як його уславили: як до нього добре — він удвічі добрий (Вас., II, 1959, 361);
В час війни двічі спалене, тепер воно [містечко] швидко відбудовувалося і зросло майже вдвічі (Коз., Сальвія, 1956, 46).
Словник української мови (СУМ-11)