вдвійці
ВДВІ́ЙЦІ (УДВІ́ЙЦІ), ВДВІ́ЙЗІ (УДВІ́ЙЗІ), присл., діал. Вдвох.
Була собі стара баба; жила вона удвійці з онукою (Україна.., І, 1960, 233);
На моє жадання оповідає він мені про море і його красу, а за те я мушу йому оповідати, коли ми йдемо вдвійці, про своє минуле життя (Коб., І, 1956, 263);
Прокіп мене дожидає. Перейме та постоїмо удвійзі, погорюємо обойко (Вовчок, І, 1955, 128).
Словник української мови (СУМ-11)