вдовж
ВДОВЖ (УДО́ВЖ).
1. присл. У довжину, по довжині чого-небудь.
Перемінився Порох з того часу.. Колись кругле обличчя розтяглося вдовж, осунулось (Мирний, II, 1954, 275);
// у сполуч. з прийм. по. У довжину по чому-небудь.
І посідають удовж по вулиці на завалинах, на колодках і, де можна, попід тинами (Кв.-Осн., II, 1956, 425).
◊ Вдовж і впо́перек (вшир) — у довжину і в ширину або скрізь, по всіх напрямках.
Пархім орав: У плуг молодичків він здумав попитати: Пішли Бички вихрить — аж пальці знати. І вдовж і впоперек бурхати! (Бор., Тв., 1957, 169);
Звільна їдем. Мовчки бродить Око вдовж і вшир (Фр., XIII, 1954, 181).
2. прийм. з род. в. Уживається при вказівці на розміщення кого-, чого-небудь, на спрямованість дії по довжині чогось.
Ми пливли вдовж сірих скель (Коцюб., II, 1955, 299);
Було б учити, як лежало поперек подушечки, а як удовж, то вже не поможеться (Номис, 1864, № 6009).
Словник української мови (СУМ-11)