вділ
ВДІЛ (УДІ́Л), присл., діал. Униз.
Хитаючися і незважаючи на стежку перед собою, пішов Довбущук вділ (Фр., VIII, 1952, 118);
Дехто поривається скочити на арену — сусіди утримують; багато людей збігають по сходах уділ (Л. Укр., II, 1951, 530);
Її руки звисали вділ (Коб., II, 1956, 244).
Словник української мови (СУМ-11)