вегетативний
ВЕГЕТАТИ́ВНИЙ, а, е, біол.
1. Пов’язаний з ростом і живленням рослинних і тваринних організмів.
У яблуні стійке щорічне плодоношення забезпечується при нормальному вегетативному рості (Колг. Укр., 4, 1954, 40);
Щоб затримати і до деякої міри обмежити розростання вегетативної маси, рослини формують, прищипуючи верхівки (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 50).
2. перен. Позбавлений суспільних інтересів; обивательський.
Що мені з такої жінки, що не поділяє зо мною й інтересів мого народу, а провадила б біля мене лише життя вегетативне? (Коб., III, 1956, 107).
3. Стос. до способу розмноження нестатевим шляхом.
[Кічунов:] Я бачив тут уже цілком реальний вегетативний гібрид яблуні й груші (Довж., І, 1958, 467).
∆ Вегетати́вна нерво́ва систе́ма, анат. — частина загальної нервової системи організму, яка регулює діяльність органів кровообігу, дихання, травлення, виділення і т. ін.;
Вегетати́вне розмно́ження, біол. — розмноження рослин і низькоорганізованих тварин нестатевим шляхом, тобто утворенням нового організму з частини материнського.
Словник української мови (СУМ-11)