векнути
ВЕ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ве́кати.
Кума не здержалася і з усього маху стусонула Колісника межи плечі; той векнув (Мирний, III, 1954, 92);
Сарданапал, тихий, спокійний бугай, перелякався, він одпрянув од ясел, аж цеп затріщав, та грізно-перелякано: —Ве-е-е! — Векнув! (Вишня, II, 1956, 89).
Словник української мови (СУМ-11)