вельми
ВЕ́ЛЬМИ, присл. Дуже, в значній мірі.
Стрів я діда вельми старого (Шевч., II, 1953, 62);
Чи можна ж діячів таких, як ти, знайти? Їх вельми в нашім краї мало (Сам., І, 1958, 126);
Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає (Пісні та романси.., II, 1956, 23);
— Причина вельми поважна, — заговорив зрештою Сорока (Руд., Вітер.., 1958, 348);
// рідко. Багато.
— О, бити б вас обох та бити. Горілочки не треба вельми пити (Гл., Вибр., 1957, 65).
Словник української мови (СУМ-11)