верзякати
ВЕРЗЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., вульг. Говорити нісенітницю, дурницю.
Там ..хоч хто й верзякав з п’яних очей казна-що, — та все те жило, мучилось, любило, кляло… (Мирний, II, 1954, 285);
// Говорити нерозбірливо, недоладно.
Пізно вночі він притягся додому і п’яно реготався та верзякав (Тич., II, 1957, 59).
Словник української мови (СУМ-11)