верзякати
ВЕРЗЯ́КАТИ, аю, аєш, недок., що і без прям. дод., вульг.
Говорити нісенітниці, дурниці.
Там .. хоч хто й верзякав з п'яних очей казна-що, – та все те жило, мучилось, любило, кляло... (Панас Мирний);
Він не любить п'яних, делікатний... Аркадій тут нісенітницю верзякав... Я перед ним сп'яна прохопився, що поліцмейстеру хабара дав... Може, це його й шпигонуло?.. (Л. Смілянський);
– Оце хай тобі буде наукою, щоб не падлючив і не верзякав на добрих людей (М. Стельмах);
// Говорити нерозбірливо, недоладно.
Пізно вночі він притягся додому і п'яно реготався та верзякав (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)