верзякання
ВЕРЗЯ́КАННЯ, я, с., вульг.
Дія за знач. верзя́кати.
– Одумайся, Бога ради, Тарасе! – каже Шрам (уже йому докучило слухати п'яне верзякання) (П. Куліш);
Ніхто ще не знав, чи слід зважати на п'яне верзякання блазневе, чи пустити його повз вуха, як то робили завжди (П. Загребельний);
Дожилися, що мусимо слухати дурного верзякання якогось задрипаного купчини, що вилупився десь на хуторі в свинячому хліві (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)