вертун
ВЕРТУ́Н¹, а́, ч.
1. Неспокійна, непосидюча, вертлява людина.
[Євдокія Корніївна:] На всі Кожум’яки не було тоді такого вертуна, як ти (Н.-Лев., II, 1956, 473).
2. Голуб штучно виведеної породи, що може у польоті перекидатися через голову або крило.
Який же гарний голуб! Ясно-глинистий вертун (Коп., Подарунок, 1956, 14).
∆ Сосно́вий верту́н — хвороба молодих сосен, що проявляється у викривленні пагонів.
Сосновий вертун дуже поширений на Поліссі та почасти в Лісостепу (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 423).
ВЕРТУ́Н² див. вертуни́.
Словник української мови (СУМ-11)