верхів’я

ВЕРХІ́В’Я, я, с.

1. Верхня найвища частина чого-небудь; верх (перев. дерева, гори).

Зазолотились і верхів’я дерева (Кв.-Осн., II, 1956, 41);

Вдалині здіймалися верхів’я гір (Трубл., III, 1956, 402).

2. чого, перен. Найвища точка розвитку, найвищий ступінь.

[Валент:] Юрба плескала не тоді, як справді ставав ти на верхів’ї свого хисту, а як спускався до низин (Л. Укр., III, 1952, 290);

Я переконаний, що твоє місце на верхів’ях слави (Мик., II, 1957, 52).

3. Верхня течія річки, а також місцевість, що прилягає до неї.

Легкий вітерець прилітає десь із дніпрових верхів’їв (Собко, Стадіон, 1954, 345).

Значення в інших словниках

1. верхів’я — Верхі́в’я, -в’я, -в’ю, -в’ям, на -хі́в’ї; -хі́в’я, -в’їв, -в’ям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)