весело
ВЕ́СЕЛО. Присл. до весе́лий.
Жваво та весело розмова у їх ішла (Вовчок, І, 1955, 167);
У Каринського весело поблискували очі (Шовк., Інженери, 1956, 151);
На весіллі музика гучна, То ж то шпарко та весело грає! (Л. Укр., І, 1951, 80);
Було тихо і сумно, хоч сонце так весело освічувало кухню (Мирний, III, 1954, 152);
// у знач. присудк. сл.
Колись там весело було. Бувало, літом і зимою Музика тне (Шевч., II, 1953, 9);
Сьогодні весело мені! (Рильський, Голос. осінь, 1959, 5).
Словник української мови (СУМ-11)