весельце
ВЕСЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до весло́.
Пливе човен, води повен, в човнику весельце (Чуб., V, 1874, 22);
Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає (Л. Укр., І, 1951, 64);
Пливуть човни, блищать весельця… (Тич., II, 1957, 207).
Словник української мови (СУМ-11)