весельце

ВЕСЕ́ЛЬЦЕ, я, с.

Зменш.-пестл. до весло́.

Пливе човен, води повен, в човнику весельце (П. Чубинський);

Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає (Леся Українка);

Пливуть човни, блищать весельця... (П. Тичина);

Дівчина витягла мокре весельце й поклала на дно човна (В. Близнець);

Річка травами загусла. Пливе гречин, весельцем попихається. А водяник у вуса посміхається (Л. Костенко).

Значення в інших словниках

1. весельце — весе́льце іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. весельце — -я, с. Зменш.-пестл. до весло.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. весельце — Весе́льце, -льця, -льцю; -се́льця, весе́лець і -се́льців  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. весельце — ВЕСЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до весло́. Пливе човен, води повен, в човнику весельце (Чуб., V, 1874, 22); Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає (Л. Укр., І, 1951, 64); Пливуть човни, блищать весельця… (Тич., II, 1957, 207).  Словник української мови в 11 томах
5. весельце — Весельце, -ця с. ум. отъ весло.  Словник української мови Грінченка