веснянкуватий
ВЕСНЯНКУВА́ТИЙ, а, е. Укритий веснянками.
Загоріле від сонця, веснянкувате обличчя Данька було зажурене (Цюпа, Три явори, 1958, 28);
Крок за кроком [Козаков] посувався вгору, хапаючись за колючі кущі шкарубкими, веснянкуватими руками (Гончар, III, 1959, 107);
// Який має веснянки.
Моя сусідка, веснянкувата дівчина з червоненьким носиком, ..довбала нігтем свіжопофарбований стіл (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 98).
Словник української мови (СУМ-11)