вибалакати
ВИ́БАЛАКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм.
1. Розказати що-небудь таємне, те, чого не слід розголошувати.
Він вибалакав те, що мати казала (Гр., Без хліба, 1958, 45);
// Розказати, висловити все.
Мовчки їхали вершники, видно, далекою була їх дорога, й уже все вибалакали під час довгих нічних постоїв (Оп., Іду.., 1958, 133).
2. Домогтися чого-небудь розмовою, бесідою.
— Ну що ж. Буду збиратися. Кращої долі не вибалакаєш, її робити треба (Тют., Вир, 1964, 456).
Словник української мови (СУМ-11)