вигнанець
ВИГНА́НЕЦЬ, нця, ч. Той, хто вигнаний, висланий кудись з певної місцевості, території.
Душа бідного вигнанця терпіла багато під нестерпним тягарем розлуки (Фр., V, 1951, 106);
І от я вже за тисячі верстов од рідних. Самотний, зажурений вигнанець, сиджу у юрті, загадався (Вас., II, 1959, 556).
Словник української мови (СУМ-11)