вигук
ВИ́ГУК, у, ч.
1. Голосно викрикнуте, вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття.
Вона [сусідка] трохи спізнилась… — Як! знову вона? — скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук (Коцюб., II, 1955, 292);
Їхні голоси перекрив дружний вигук "Ура!" (Панч, В дорозі, 1959, 139);
Після вигуків здивування запанувала глибока тиша (Донч., III, 1956, 18).
2. лінгв. Незмінна частина мови, яка служить для безпосереднього виявлення почуттів і вольових виявів.
Словник української мови (СУМ-11)