вигук
ВИ́ГУК, у, ч.
1. Голосно викрикнуте слово, фраза, виданий звук, який передає певне почуття, емоцію.
Вона [сусідка] трохи спізнилась... – Як! знову вона? – скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук (М. Коцюбинський);
Уже зорі почали бліднути, а біля Потапової хати .. стояв галас і п'яні вигуки (М. Хвильовий);
Після вигуків здивування запанувала глибока тиша (О. Донченко).
2. лінгв. Клас незмінних слів, які служать для безпосереднього вияву почуттів і емоційно-вольових реакцій на навколишню дійсність.
Повтори вигуків, що в значній частині пісень родинно-побутового циклу мають епізодичний характер, зрідка можуть виконувати функцію ритмічної організації структури (з наук. літ.);
Вигуки експресивно передають різні емоції (горе, радість, сум, здивування і т. ін.) (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)