видець
ВИДЕ́ЦЬ, дця́, ч., діал., заст. Глядач.
Побачила сестру свою Згоду, що бліда, як крейда, вся тремтячи з переляку, стояла в першім ряді видців, і підійшла до неї (Фр., III, 1950, 120);
Костьол був багато освітлений, набитий видцями і повний голосного шепоту (Коб., І, 1956, 354).
Словник української мови (СУМ-11)