вижлуктати
ВИЖЛУКТАТИ, аю, аєш і ВИЖЛУКТИТИ, кчу, ктиш, док., перех., вульг. Пожадливо або багато випити.
Що було остатнє у пляшці, вижлуктав. [Демко] без чарки, нахильцем (Марко Вовчок, VI, 1956, 264);
Вони [поліцаї] й самогон той вижлуктять і останній хлібець твій з’їдять (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 50);
Ділові люди впріли, непомітно вижлуктили дві пляшки коньяку, кожний сподівався, що співбесідник сп’яніє (Юрій Яновський, I, 1954, 129).
Словник української мови (СУМ-11)