викрик
ВИ́КРИК, у, ч. Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик.
— Я піду. А ще хто? — І я! І я! — чуються з купи викрики (Мирний, IV, 1955, 185);
Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Ле, Міжгір’я, 1953, 76).
Словник української мови (СУМ-11)