викрик

ВИ́КРИК, у, ч.

Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик.

– Я піду. А ще хто? – І я! І я! – чуються з купи викрики (Панас Мирний);

Не чув він і не бачив, як по залі замість викриків дивування з його та бадьорих оплесків нісся вже спершу притишений сміх, а подекуди й голосний регіт (В. Винниченко);

Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Іван Ле).

Значення в інших словниках

1. викрик — ви́крик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. викрик — -у, ч. Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. викрик — див. крик  Словник синонімів Вусика
4. викрик — ВИ́ГУК (голосно вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття), ВИ́КРИК, О́КЛИК, КРИК, ПО́КРИК, О́КРИК, ПО́КЛИК, ПО́ГУК. Назустріч підносяться очі й обличчя. Захоплені вигуки (М. Бажан); Без радісних співів і викриків..  Словник синонімів української мови
5. викрик — ВИ́КРИК, у, ч. Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик. — Я піду. А ще хто? — І я! І я! — чуються з купи викрики (Мирний, IV, 1955, 185); Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Ле, Міжгір’я, 1953, 76).  Словник української мови в 11 томах
6. викрик — Ви́крик, -ку м. Крикъ. Гомін.... перейшов у викрик. Мир. ХРВ. 262.  Словник української мови Грінченка