викрик
ВИ́КРИК, у, ч.
Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик.
– Я піду. А ще хто? – І я! І я! – чуються з купи викрики (Панас Мирний);
Не чув він і не бачив, як по залі замість викриків дивування з його та бадьорих оплесків нісся вже спершу притишений сміх, а подекуди й голосний регіт (В. Винниченко);
Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Іван Ле).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- викрик — ви́крик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- викрик — -у, ч. Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик. Великий тлумачний словник сучасної мови
- викрик — див. крик Словник синонімів Вусика
- викрик — ВИ́ГУК (голосно вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття), ВИ́КРИК, О́КЛИК, КРИК, ПО́КРИК, О́КРИК, ПО́КЛИК, ПО́ГУК. Назустріч підносяться очі й обличчя. Захоплені вигуки (М. Бажан); Без радісних співів і викриків.. Словник синонімів української мови
- викрик — ВИ́КРИК, у, ч. Щось дуже голосно вимовлене, вигукнуте або уривчастий крик. — Я піду. А ще хто? — І я! І я! — чуються з купи викрики (Мирний, IV, 1955, 185); Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Ле, Міжгір’я, 1953, 76). Словник української мови в 11 томах
- викрик — Ви́крик, -ку м. Крикъ. Гомін.... перейшов у викрик. Мир. ХРВ. 262. Словник української мови Грінченка