1. Словник української мови у 20 томах

викрикнути

ВИ́КРИКНУТИ, ну, неш, док., що і без прям. дод.

Однокр. до викри́кувати.

Помітивши над собою Яреська, раптом викрикнув [Старков] з силою: – Бери коня! Рятуйсь! (О. Гончар);

– Хто дав, того нема! – викрикнув дід Петрунець, вийшовши на середину хати (К. Гриб);

– Дозволь, імператоре, пересилюючи гамір і гук, ламаючи звичай, за яким не мав права говорити першим, викрикнув він і вдав, ніби хоче впасти на коліно, для чого відкинув убік дерев'янку й змахнув руками (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. викрикнути — ви́крикнути дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. викрикнути — див. викрикувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. викрикнути — ВИГУ́КУВАТИ (дуже голосно раз у раз, час від часу вимовляти слово, фразу, видавати звук, що передає певне почуття), ГУКА́ТИ, ВИКРИ́КУВАТИ, ПОКРИ́КУВАТИ, ПОКЛИКА́ТИ, ПОКЛИ́КУВАТИ, ПОГУ́КУВАТИ, НАГУ́КУВАТИ, ВИКЛИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ рідше, ОКРИКА́ТИ рідше... Словник синонімів української мови
  4. викрикнути — ВИ́КРИКНУТИ див. викри́кувати. Словник української мови в 11 томах
  5. викрикнути — Ви́крикнути, -ну, -неш гл. Вскрикнуть. А, бабусічко! — було викрикне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 39). Брат на мене викрикнув. Федьк. Словник української мови Грінченка