вимчати

ВИ́МЧАТИ, чу, чиш, док.

1. неперех. Дуже швидко вибігти, виїхати звідки-небудь або кудись.

Вони вслухались в звуки таємничі: ..Стогнало, наче лемент після січі, — Чи дикі коні вимчали навскач (Бажан, Роки, 1957, 229);

Машина вимчала на рівне шосе (Собко, Зор. крила, 1950, 278);

Назустріч їм вимчав з порту катер з цілою групою лікарів (Гончар, Тронка, 1963, 199).

2. перех. Дуже швидко вивезти кого-, що-небудь кудись.

Ситі коні не забарилися вимчати на гору панів (Мирний, IV, 1955, 195);

В цю мить коні вимчали воза на дорогу (Мушк., Чорний хліб, 1960, 13).

Значення в інших словниках

1. вимчати — ви́мчати дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. вимчати — -чу, -чиш, док. 1》 неперех. Дуже швидко вибігти, виїхати звідки-небудь або кудись. 2》 перех. Дуже швидко вивезти кого-, що-небудь кудись.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вимчати — ВИ́МЧАТИ, чу, чиш, док. 1. Дуже швидко вибігти, виїхати звідки-небудь або кудись. Вони вслухались в звуки таємничі: .. Стогнало, наче лемент після січі, – Чи дикі коні вимчали навскач (М. Бажан); Машина вимчала на рівне шосе (В.  Словник української мови у 20 томах