винувато

ВИНУВА́ТО. Присл. до винува́тий 2.

Вона [актриса] журливо і винувато глянула на нього (Л. Укр., III, 1952, 696);

— А де ж ти поділася? — винувато мовив старий, бо, тікаючи з майдану, чув, як гукала йому вслід Наталка (Гончар, Таврія.., 1957, 503).

Значення в інших словниках

1. винувато — винува́то прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. винувато — Присл. до винуватий 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. винувато — ВИНУВА́ТО. Присл. до винува́тий 2. Вона журливо і винувато глянула на нього (Леся Українка); – Я ж їду, Ріно... – винувато й тихо сказала Тота (В.  Словник української мови у 20 томах