вирок
ВИ́РОК, у, ч.
1. юр. Рішення суду про винність або невинність підсудного.
Даремне було б намагання описати радість підсудних з приводу цього вироку (Фр., VI, 1951, 280);
Поля, вислухавши вирок, знепритомніла (Шиян, Гроза.., 1956, 210);
// перен. Чиє-небудь рішення про покарання когось.
[Річард:] Навіщо се ти кажеш? Я ж вигнаний за вироком громади (Л. Укр., III, 1952, 104);
І в глибокому підпіллі, вірний клятві бойовій, тут виносить [штаб гвардійців] чорній силі невблаганний вирок свій (Уп., Вітчизна миру, 1951, 31).
∆ Випра́вдувальний ви́рок — рішення суду, яке ухвалюється при встановленні невинності підсудного;
Обвинува́льний ви́рок — рішення суду, яке ухвалюється при встановленні вини підсудного;
Сме́ртний ви́рок — обвинувальний вирок із засудженням підсудного до страти.
2. перен. Категоричне рішення про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось.
— Буде з тебе й старої [спідниці], навчися-но перше робити, — дала вирок мати і на тому скінчилося (Л. Укр., III, 1952, 640);
Шановний, дорогий академіку! Прочитайте і винесіть вирок (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 218).
ВИРО́К, рка́, ч. Зменш. — до вир.
Рибка, почувши волю.., зникла в глибині. Тільки невеличкий, мов гніздечко, вирок сколихнувся за нею (Стельмах, Хліб.., 1959, 108);
Потічок був невеличкий, але що плив звільна, то й багато в нім було.. глибоких і тихих вирків (Фр., III, 1950, 51).
Словник української мови (СУМ-11)