вирок
ВИРО́К, рка́, ч.
Зменш. до вир.
Потічок був невеличкий, але що плив звільна, то й багато в нім було .. глибоких і тихих вирків (І. Франко);
Рибка, почувши волю.., зникла в глибині. Тільки невеличкий, мов гніздечко, вирок сколихнувся за нею (М. Стельмах).
ВИ́РОК, у, ч.
1. юр. Рішення суду як результат судового розгляду.
Даремне було б намагання описати радість підсудних з приводу цього вироку (І. Франко);
Поля, вислухавши вирок, знепритомніла (А. Шиян);
– Встати! – скомандував секретар, і Калинка схопився і вже стоячи вислухав вирок (А. Дімаров);
Лишень уявив собі судову залу, маму в чорному одязі, почув чийсь механічний голос: “Вирок приведений у виконання” (Ю. Андрухович);
// перен. Чиє-небудь рішення про покарання когось.
[Річард:] Навіщо се ти кажеш? Я ж вигнаний за вироком громади (Леся Українка);
Князь дивився на нього й мовчав, і то був присуд, вирок самому собі (І. Білик).
2. перен. Категоричне рішення про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось.
– Вона буде наша, от побачиш. – Чи не зарано робити такий вирок? (С. Черкасенко);
Лікар виносить свій вирок. Дружина ридає, кинувшись на груди приреченому чоловікові (із журн.).
△ Викона́ння ви́року див. викона́ння;
Вино́сити / ви́нести ви́рок див. вино́сити;
(1) Випра́вдувальний ви́рок – рішення суду, яким проголошується невинність підсудного, а також правові наслідки визнання особи виправданою.
Переконаний [промовець], що іншого вироку, крім виправдувального, присяжні судді не можуть винести (І. Франко);
Виправдувальний вирок постановляють, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (з навч. літ.);
(2) Обвинува́льний ви́рок – рішення суду, ухвалене при встановленні вини підсудного.
Особа не вважається винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (з мови документів);
Склада́ти / скла́сти ви́рок (при́суд) див. склада́ти.
Словник української мови (СУМ-20)