вирок

ВИРО́К, рка́, ч.

Зменш. до вир.

Потічок був невеличкий, але що плив звільна, то й багато в нім було .. глибоких і тихих вирків (І. Франко);

Рибка, почувши волю.., зникла в глибині. Тільки невеличкий, мов гніздечко, вирок сколихнувся за нею (М. Стельмах).

ВИ́РОК, у, ч.

1. юр. Рішення суду як результат судового розгляду.

Даремне було б намагання описати радість підсудних з приводу цього вироку (І. Франко);

Поля, вислухавши вирок, знепритомніла (А. Шиян);

– Встати! – скомандував секретар, і Калинка схопився і вже стоячи вислухав вирок (А. Дімаров);

Лишень уявив собі судову залу, маму в чорному одязі, почув чийсь механічний голос: “Вирок приведений у виконання” (Ю. Андрухович);

// перен. Чиє-небудь рішення про покарання когось.

[Річард:] Навіщо се ти кажеш? Я ж вигнаний за вироком громади (Леся Українка);

Князь дивився на нього й мовчав, і то був присуд, вирок самому собі (І. Білик).

2. перен. Категоричне рішення про що-небудь, оцінка чогось, авторитетна думка про щось.

– Вона буде наша, от побачиш. – Чи не зарано робити такий вирок? (С. Черкасенко);

Лікар виносить свій вирок. Дружина ридає, кинувшись на груди приреченому чоловікові (із журн.).

△ Викона́ння ви́року див. викона́ння;

Вино́сити / ви́нести ви́рок див. вино́сити;

(1) Випра́вдувальний ви́рок – рішення суду, яким проголошується невинність підсудного, а також правові наслідки визнання особи виправданою.

Переконаний [промовець], що іншого вироку, крім виправдувального, присяжні судді не можуть винести (І. Франко);

Виправдувальний вирок постановляють, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (з навч. літ.);

(2) Обвинува́льний ви́рок – рішення суду, ухвалене при встановленні вини підсудного.

Особа не вважається винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (з мови документів);

Склада́ти / скла́сти ви́рок (при́суд) див. склада́ти.