вируючий

ВИРУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до вирува́ти.

Яків поспішав, і чим ближче підходив до мосту, тим чіткішим ставав шум вируючої води (Шиян, Гроза.., 1956, 283);

Оратор, втягши голову в плечі, спідлоба поглядав у вируючий зал (Гончар, Таврія.., 1957, 476).

Значення в інших словниках

1. вируючий — виру́ючий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. вируючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до вирувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. вируючий — ВИРУ́ЮЧИЙ, а, е. Який вирує. Яків поспішав, і чим ближче підходив до мосту, тим чіткішим ставав шум вируючої води (А. Шиян); Слідом за старшим братом Микола ще підлітком пішов на завод, уперше крізь синь окулярів...  Словник української мови у 20 томах
4. вируючий — БУРХЛИ́ВИЙ (про море, потік, річку і т. ін.), БУ́РНИЙ рідше, БУРЛИ́ВИЙ, БУРЕ́МНИЙ рідше, БУ́ЙНИЙ поет., ЗБУ́РЕНИЙ, РОЗБУ́РХАНИЙ, РОЗБУШО́ВАНИЙ рідше, РОЗБУЯ́ЛИЙ рідше, ЗБУНТО́ВАНИЙ підсил. поет.  Словник синонімів української мови