вирішення
ВИ́РІШЕННЯ, я, с.
1. тільки одн. Дія за знач. ви́рішити.
— До речі, я ставлю на вирішення й ще одну ухвалу: запропонувати товаришеві Мухтарову припинити відпустку й стати до обов’язків начальника будівництва (Ле, Міжгір’я, 1953, 49);
Павло гуляв цілий день. Пішов і другого дня. Але яке вже то було гуляння, коли він ждав вирішення своєї долі (Кучер, Голод, 1961, 385).
2. Висновок, прийняте рішення.
Василь був щасливий. Батькове вирішення вступити в колгосп окрилило його (Довж., I, 1958, 72);
Рубін стояв знеможений, .. з виразом на обличчі горя і якогось остаточного вирішення (Сенч., На Бат. горі, 1960, 25).
Словник української мови (СУМ-11)