висвистувати
ВИСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СВИСТАТИ і ВИ́СВИСТІТИ, ищу, истиш, док.
1. тільки недок., неперех. Раз у раз свистіти, раз у раз видавати свист.
Василь, збиваючи чорнобиль, висвистував (Мирний, IV, 1955, 82);
Як почав я свистіти [у свисток], мати аж за голову бралася: — Та годі тобі висвистувати! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 81);
// Раз у раз утворювати свист, проходячи крізь вузький отвір під тиском (про пару).
Тим часом у чайнику почало висвистувати, шуміти й булькотати (Гур., Осок. друзі, 1946, 55);
// Час від часу утворювати свист при дуже швидкому русі (про маси повітря).
Різкий північно-східний вітер.. шарудить очеретами, пронизливо висвистує в гаях (Тулуб, Людолови, II, 1957, 181).
2. перех. Відтворювати свистом яку-небудь мелодію.
Валентин Модестович ішов, заклавши руки за спину, тихо висвистуючи щось ліричне (Шовк., Інженери, 1956, 459);
Він вистукав [щітками] і висвистів з надзвичайною вправністю ще один мотив, потім раптом почав швидко чистити мені черевики (Сміл., Сашко, 1957, 93).
3. неперех. Співаючи, видавати свист (про птахів).
Соловейко висвистував, і здалека долітали веснянки слобожанських дівчат (Стор., І, 1957, 228).
4. неперех. Раз у раз утворювати свист, різко розсікаючи повітря (про який-небудь предмет).
Кулі тонко і протяжно висвистували над головами (Десняк, Опов., 1951, 36).
Словник української мови (СУМ-11)