високочолий
ВИСОКОЧО́ЛИЙ, а, е. Який має високе чоло.
Там був дідок високочолий Лука Петрович Білокінь (Рильський, II, 1956, 253);
Вона стояла зараз біля рясно обставленого клечальним гіллям шинквасу, високочола, цікава молодичка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 354);
// уроч. Поважний, гордий.
Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Шевч., І, 1951, 41);
*Образно. Ми посадимо тополі, Хай ростуть високочолі, — Буде в ріках більш води! (Мас., Побратими, 1950, 67).
Словник української мови (СУМ-11)